Того осіннього вечора дощ лив, наче з відра, і клієнтів у таксиста Семена Олексійовича було дуже мало: спочатку він підвіз додому бізнес-леді, яка затрималася в кав’ярні на корпоративній вечірці, потім у салон підсів кремезний чоловік у шкіряній куртці і з вовкуватим пронизливим поглядом, від якого у Семена спиною побігли мурахи. І коли чоловік уже було вирішив повертатися додому, бо за день, крутячись, мов білка в колесі, добряче стомився, отримав повідомлення про ще одне замовлення. Якусь хвилину повагавшись, він вирішив погодитися.
Сьогодні була субота, чи то пак, початок неділі, і Семен Олексійович уже бачив себе удома – перед ввімкненим телевізором і паруючим сніданком, який із віртуозністю кулінарного митця приготує його дружина. Вихідні він часто полюбляв проводити на канапі, бо стомившись за день від метушні та надокучливих, а подеколи не дуже адекватних клієнтів, мріяв про затишок та спокій. Однак сьогодні настрій у чоловіка був піднесено-мрійливий, отож він, всупереч своїм звичкам, розбалакався з новою пасажиркою, яка сіла в салон таксі біля якогось модного нічного клубу. Пасажиркою була юна дівчина – доволі ефектно вдягнена, однак дуже сумна, отож Семен Олексійович, як бувало в таких випадках, вирішив розпитати незнайомку про її життя. Дівчина була приблизно такого ж віку, як і його старша донька, і Семену Олексійовичу було трохи ніяково дивитися, як на очах юнки блищать сльози, як вона міцно кусає губи, аби не розплакатися в салоні таксі перед незнайомим чоловіком.
Врешті-решт, після численних розпитувань Катерина розповіла, що повертається з уродин своєї колеги, де несподівано зустрілася зі своїм колишнім коханим. Так сталося, що тривалий час екс-кавалер обманював її, приховуючи від дівчини те, що паралельно зустрічається з іншою жінкою. Хлопець клявся, що не кохає ту жінку, що це лише нетривала інтрижка, на яку не варто звертати увагу. Однак Катерина не змогла йому цього пробачити, і стосунки припинилися. «Знаєш, Катрю, – розпочав Семен Олексійович, який вважав себе знавцем людських душ, – в житті насправді все не так просто, як може здатися на перший погляд. Я гадаю, не варто аж так сильно осуджувати свого коханого, кожен має право на помилку …»
«Те саме каже мій батько, коли повертається додому із тривалих відряджень, – витираючи сльози, що текли по щоках, озвалася Катя. – Лише недавно я довідалась про те, що він завів собі коханку. Уявляєте, чоловік, якому пішов шостий десяток, узяв і перекреслив усе, що будував дотепер. І нічого змінювати не планує, навіть навпаки. Не здивуюся, якщо одного дня він ощасливить нас звісткою про те, що невдовзі матимемо нову маму. А куди подіти рідну, яка не спить ночами, чекаючи його, повсякчас плаче, вишукуючи у собі причини його зради, якось навіть труїлася таблетками. Ви не уявляєте, яке пекло зараз у нашій родині…»
Семен Олексійович якусь хвилю помовчав, збираючись із думками, потім відповів: «Знаєш, Катерино, ти надто молода, аби розуміти, що насправді в житті не все поділяється на біле та чорне, й подружня зрада часто зміцнює шлюб, допомагає людям краще зрозуміти себе…» «А ви одружені?» «Так, доволі щасливо. Зізнаюся: усіляке траплялося в моєму житті – зустрічався з різними жінками, закохувався й розчаровувався… Гадаю, дружина здогадувалася про мої зради. Однак я завжди знав, що нізащо не покину її, ніколи не зруйную родини…» «Невже для того, аби зміцнити шлюб, обов’язково треба зраджувати, змушувати близьких людей страждати, ненавидіти і себе, й того, хто поруч?» Семен Олексійович голосно засміявся: «Дурненька, в житті бувають різні моменти. Все треба сприймати по-філософськи…» Дівчина замовкла, дивилася на дощову безлюдну трасу, яка чорною змією простяглася перед авто, що мчало на повній швидкості. Надворі падав дощ, стікав прозорими слізьми по холодних шибах авто. Кожен із цих двох людей думав про своє, однак між їхніми думками та поглядами пролягла тепер безмежна прірва. Вже коли юна пасажирка виходила зі салону таксі, повернулася до Семена Олексійовича і простягнула йому фотокартку: «Ось погляньте і скажіть, як чоловік: що можна знайти в цій жінці? Моя мати значно молодша і вродливіша від неї…»
Семен хотів було сказати щось із своїх чергових, доволі цинічних фраз про чоловічу полігамію, про те, що зрада – це насправді не таке страшне явище і не катастрофа, хоча саме так Катя сприймає це у своєму доволі юному віці, що через роки вона інакше ставитиметься до життя. Однак поглянувши на світлину, на мить зблід й утратив дар мови: з фотографії на нього дивилася… його дружина. Згадав раптом усі її нічні посиденьки з колежанками, її відрядження та таємні дзвінки, на які він абсолютно не звертав уваги, будучи певним, що його кохана від нього нікуди не втече. Однак зараз уже було не до філософії: «Як вона могла, стерво таке!» – вигукнув чоловік, з люттю грюкнувши дверцятами авто і зникаючи, мов привид, у темряві осінньої ночі. Філософія філософією, а життя – життям…
Русский 
Ukrainian