«Найкращий спосіб зробити дітей хорошими – зробити їх щасливими», – писав Оскар Вайлд. У кожного з батьків є свої погляди стосовно того, як виховувати дитину. Та очевидним є те, що саме дитячі роки закладають підвалини дорослого життя, формують характер маленької людини. Як спілкуватися з дітьми, аби вони вас почули, що допоможе дитині розкрити власний потенціал, таланти і здібності, а чого не варто допускати у вихованні – розмовляємо з психологом та психотерапевтом Надією Біневською.
- Пані Надіє, чи можете як психолог, назвати найбільш поширені помилки, які допускають батьки у вихованні своїх дітей?
- Найголовніше (і це дуже важливо), щоб між батьками та дитиною склалися сповнені поваги відносини! Саме поваги, причому взаємної! Під словом «повага» я маю на увазі: вміння довіряти, слухати і чути іншого, помічати потреби та бажання, і сприймати одне одного з усіма слабостями та особливостями. Однак не варто плутати поняття «поважати» й «боятися» – це точно різні речі.
Наслідки помилок у вихованні дітей можуть бути різноманітні: від замкнутості та невпевненості в собі до асоціальної поведінки (крадіжка, бійки, наркотики і т.д.) і психічних розладів.
Отож, дорогі батьки, не шукайте винних, не звалюйте все на спадковість, оточення й погану екологію. Будьте сміливими – візьміть відповідальність за свої дії.
Найпоширеніші помилки у вихованні дитини:
Крайнощі.
Одне з перших правил – не впадайте в крайнощі: холодна відсторонена поведінка така ж згубна, як і гіперопіка. Запитаєте, чому?
Батьки обирають одну лінію поведінки або знайомі лише з одним стилем виховання.
Наприклад, поводяться холодно і вкрай суворо стосовно дитини, забороняють все, при цьому не говорять, що її люблять, що вона вродлива, розумна, що їй усе вдається і т. і. Це відсторонена тактика поведінки.
Дитина при цьому постійно перебуває під контролем і в стресі, щоби, не дай Боже, не зробити щось не так, оскільки тоді батьки перестануть її любити (поширеною в таких випадках є фраза: «Якщо ти не будеш таким, як я хочу, я більше не буду тебе любити»).
Другий крайній варіант виховання – гіперопіка. Девіз: «Роби, що хочеш» або «Все, що на нашу думку важко або складно, ми зробимо за тебе».
У цьому випадку дитина виростає розпещеною, безпорадною та інфантильною. Все їй приносять на тарілочці. Їй буде важко вирішувати якісь питання, оскільки досвіду в цьому вона не має.
Я вважаю, що все має бути дозовано: й опіка, й суворість. Це нелегко, але можливо.
Вирішувати за дитину, що для неї добре, а що ні.
Багато хто вважає найважливішим у вихованні змусити дитину беззаперечно виконувати будь-який наказ батьків: дорослі знають, що дитині потрібно, а чого не можна, сама ж вона нічого не розуміє.
Так, розповідати і ділитися своїми знаннями, безумовно, потрібно. Але ще важливіше – не просто говорити дитині, що добре, а що погано, а пояснювати їй, чому. Звісно, це вимагає багато часу й зусиль, але тільки вам вирішувати, що важливіше – відносини з дитиною і її подальший розвиток або ситуативний відпочинок.
Дайте дитині свободу і можливість самій намалювати свою картину цінностей і принципів на основі ваших знань. І це буде саме її, особиста й ексклюзивна картина.
Відсутність загальної концепції виховання між батьками.
Різні погляди на виховання в мами і в тата. В кінцевому результаті дитина завжди вибирає те, що їй вигідніше.
Наприклад, якщо мама каже, що для прогулянки краще одягнутися тепліше, щоб уникнути можливого переохолодження, тоді дитина йде до тата (уже знаючи, що мама з татом не домовилися в цьому питанні і в багатьох інших теж) і тато говорить: «Так, звісно, йди без шапки, все одно будеш бігати і спітнієш». Дитина слухає одного з батьків (наприклад, тата, якщо вона спочатку не хотіла вдягатися тепліше) – і все. Результат – авторитет мами прирівнюється до нуля, а батько сьогодні найкращий. У наступній ситуації може бути все з точністю навпаки – зважаючи на те, що буде вигідніше дитині.
Розмовляйте між собою, висловлюйте своє ставлення до тих чи інших речей.
Виховуйте дітей спільно!
Слова розходяться з ділом.
Потрібні слова не матимуть бажаного ефекту, якщо їх не підтримувати своїм особистим прикладом. Якщо ви будете діяти за одним зразком, а від дитини вимагати інший – не чекайте дива. Його не буде.
Не обіцяйте і не погрожуйте – якщо не впевнені, що виконаєте обіцянку. Раз, два і більше – дитина не буде сприймати ваші слова.
Не робіть своїх дітей верховними суддями в ваших стосунках, їм є чим зайнятися і без цього.
Чи не вплутуйте дітей у ваші з’ясування і сварки. Тим паче, не пропонуйте вибрати когось із вас. Дитині ви дорогі обоє.
Ревнощі до молодших братів чи сестер.
Чергова помилка – при появі молодшої дитини в сім’ї. Якщо старшого малюка не підготували до цього процесу, він буде почувати себе покинутим і забутим, що вкрай негативно позначиться як на його відносинах з молодшою дитиною, так і на подальшому житті в цілому.
Підготуйте дитину до появи немовляти в родині і не нав’язуйте їй піклування та догляд за молодшим, якщо виявить ініціативу – дайте можливість старшому допомогти вам із молодшим.
Немає часу на виховання і розвиток дитини.
Якщо у вас є час для всього іншого, то знайдеться і для дитини.
Візьміть собі за правило кілька годин або хоча б 30 хвилин у день приділяти дитині. Повірте, для неї це дуже важливо.
- Зупинімося тепер на методах покарання: чи повинні вони існувати у сім’ї і що, на ваш погляд, ефективніше – метод пряника чи кнута? Стосовно останнього – багато думок існують щодо того, чи можна бити дитину. Як такий спосіб «переконання» впливатиме на поведінку дитини?
- Методи покарання повинні існувати, так само як і методи заохочення. Але я проти фізичного покарання, знаю (на практиці), що можна обійтися й без нього. Є один момент: якщо ви застосовуєте фізичне покарання, будьте готові до того, що дитина поверне вам його трохи пізніше – тут діє ефект бумеранга.
Щодо системи покарань, пам’ятайте головне: якщо занадто часто вдаватися до погроз покарання, то це вже ставатиме буденною фразою і не привертатиме увагу.
Я вже говорила про крайнощі і знову до них повернуся: не кричати й не бити дитину не означає, що треба терпіти і стримуватися – якщо ви злитеся, то краще про це дитині повідомити, наприклад: «Я злюся, коли ти не прибираєш свої іграшки», замість: «Ти дуже неохайний, з тебе нічого доброго не вийде ».
Я «за» прояв емоцій і переживань. Якщо ви буде стримуватися весь час, це мало допоможе у вихованні – діти дуже чутливі до брехні та нещирості.
- А чи є відмінності у вихованні дітей із різними видами темпераменту? В чому вони полягають?
- Я не прихильник поділу людей на категорії та типи.
По-перше, в чистому вигляді окремого з чотирьох типів темпераменту немає, є змішані, і цей комплекс у кожного свій.
По-друге, докоряючи дитини певним типом темпераменту, ви ставите її в жорсткі рамки, вийти з яких буває важко.
- Доволі часто батьки втілюють у дітях власні нереалізовані плани та амбіції. Чому не варто цього робити і як батьки можуть допомогти своїм дітям знайти власний шлях, розвивати таланти і здібності?
- Не раджу робити з дитини генія або (як зараз модно) – дитину-індиго. Кожна дитина розвивається по-своєму і не варто її квапити чи бажати, щоби вона швидко подорослішала. Мене завжди насторожує, коли у дитини 33 гуртка і 25 секцій, у неї немає вільного часу і вона дуже-дуже рідко спілкується з однолітками. Коли я цікавлюся в такої дитини: «А який гурток тобі найбільше подобається?», як правило, діти кажуть, що не- легко відповісти на це запитання й насправді це батьки наполягли на заняттях, а вони хочуть просто погуляти і дружити з однолітками. І я їх у цьому підтримую, оскільки важко уявляю собі своє дитинство без ігор у дворі з друзями. Це дуже яскраві спогади, і я щаслива, що вони в мене є.
І ще – не рекомендую нав’язувати дитині свою точку зору. Якщо у вас принцип: «Є тільки моя думка, інша – неправильна», я не заздрю вашій дитині – в неї немає вибору ні в чому і вона навряд чи навчиться визначати свої потреби й говорити про свої бажаннях. Рід занять, інтереси, гуртки, секції і професію дитина повинна обирати сама. Пам’ятайте: це її життя, і як би вам не хотілося, за неї ви його не проживете. Якщо їй судилося допустити помилки, то – на здоров’я, вважаю, це лише на користь.
- Ідеальні стосунки між батьками та дітьми – це…
- Пам’ятаєте фразу з художнього фільму «Доживемо до понеділка»: «Щастя – це коли тебе розуміють»? А я би продовжила «…і сприймають».
Для мене ідеальні стосунки між батьками та дітьми – це свобода з присмаком турботи та підтримки, зі жменею контролю та поваги і все це заправлене любов’ю.
Якщо вдається побудувати такі відносини – це справді щастя, – як для батьків, так і для дітей.
Зоряна Грабар
Русский 
Ukrainian